Сервер. У катівнях російських тюрем.

Перед написанням цього есею я провела польовий експеремент, де просила знайомих придумати асоціації до слова політв’язень. Єксперемент виявив, що для українців у 2020му слово політичний в’язень асоціюється з кривавим тридцять сьомим, з шістдесятниками чи Брежнєвим. Жоден і жодна з опитаних не сказали, що політичними в’язнями є кримські татари, яких масово арештовують сьогодні в Криму. Ці відповіді надихнули мене розповісти історію репресованого, який вже три роки живе у катівнях російських в’язниць. Пройшло більше 60 засідань щодо «Другої Бахчисарайської групи за справою Хисбутахір», членом якої є наш герой Сервер. Вихід цього постановочного спектаклю для всіх очевидний, адже в будівлях суду ніколи не вирішувалися політично-мотивовані справи. 

Сервер був затриманий у травні 2018 року після обшуків у власному будинку. Більше року він знаходився у слідчому ізоляторі Сімферополя, лежав в психіатричній лікарні, де до нього застосовувалися елементи каральної психіатрії. У вересні його депортували в Краснодар, де він знаходиться і зараз. Сервера везли чотирнадцять годин поспіль у боксі 60 на 60 см, в так званій «склянці» у сидячій позі, з пожитками на колінах. Поїздка тривала до містечка Армавір, звідки його доставили до Ростова у столипінських вагонах. Ці старі товарні вагони були перероблені і пристосовані для перевезення переселенців у Сибір. Пізніше їх використовували для депортації засуджених у ГУЛАГи. 

Цей період життя Сервера його дружина називає гібридною депортацією. У 1944 році кримських татар вивозили за межі Криму як злочинців, зараз їх також висилають, тавруючи терористами та екстремістами. 

Стан здоров’я Сервера значно погіршився з моменту засудження — важке дихання, постійний кашель, падаючий зір. Його організм не здатний пристосуватися до бліх та клопів, що разом з тарганами та іншими комахами купами кишать у тюремній камері. Погано впливає на його здоров’я тьмяне світло, що горить і вдень, і вночі. 

Сервера звинувачують у терактах з метою повалення режиму Російської Федерації, за що його чекає до 25 років ув’язнення. На території сучасного Криму арештовують не за плани чи заклики, а за сміливість, за розмови про релігію, за власну позицію. Релігійні книги підкидаються під час обшуків і стають приводом для заключення під варту. «Севастопільска група» була арештована за розмови на кухні, інші «групи» бралися під варту за розмови у підсобці. Групу Сервера захопили за тиху бесіду в мечеті, а храм назвали місцем конспіративних зустрічей ворогів російської державності. 

В УК РФ немає покарання за релігійні погляди, натомість існує стаття за тероризм, який масово приписується кримським татарам, не згідних з російським окупаційним режимом. 

Сервер завжди цікавився культурною спадщиною свого народу, досліджував закинуті архітектурні пам’ятки, займався відновленням історичних місцин. Він був не байдужим до інтересів свого народу, займався правозахисною діяльністю, що і продовжує робити в неволі. 

У 2014 році його життя круто змінилося, навколо постійно когось обшукували, залякували чи арештовували. Не з власної волі 80 кримчаків покинули кордони Батьківщини, а 200 їхніх дітей лишилися без батьків. Сервер часто приїздив в Україну, де брав участь у міжнародних конференціях, розповідаючи про реалії сучасного Криму. Його неодноразово викликали у ФСБ та погрожували розправою, але Сервер навіть не розглядав можливості втекти з рідного краю.

Напередодні печальних подій Сервер був на зустрічі з захисниками громадськості, повернувся вночі додому, поїсти з родиною. Йшов місяць Рамадан і їсти до заходу сонця правовірним мусульманам заборонено. 

«Я довго сумнівався чи їхати мені на ту зустріч. Я прекрасно усвідомлював ризики, але не міг вчинити інакше», — пригадує наш герой. 

У прощальну мить під час обшуків Сервер сказав дружині Майї: за сильними чоловіками завжди стоять сильні жінки, а майбутнє народу лишається за сильними матерями. Він подивився в очі старшому сину і повідомив, що від сьогодні він має швидко подорослішати. Батьків попросив пишатися, бо саме вони навчили бути його вірним принципам та ніколи не здаватися. Сервер пильно вглядався в риси обличчя близьких людей, бо відчував, що довго не зможе потішитися спілкуванням з ними. Він писав у своєму щоденнику, що не жалкує про свій вибір, а навпаки лише впевнився в правильності обраного шляху.

«Крим — мій дім, а моя справа — права. Ми витримаємо всі випробовування з вірою в сердці та з побратимами поруч. Важливо не здаватися, не опускати рук та не пасувати перед ворожою агресією. Ми свідомо встаємо на шлях боротьби та продовжуємо її в неволі. А інші люди мають боротися на свободі, і ця ніч обов’язково закінчиться яскравим та сонячним ранком».

Марина Лук’янова

Залишити коментар