Ми звикли, що права жінок з особливою силою утискаються в країнах третього світу. В крайньому випадку у нас, в роботодавців з пострадянським мисленням. Моя історія буде про те, що жіночі права та гендерну рівність потребують не лише Сомалі та Афганістан, а й здобувачі провідних американських компаній. Історія починалася з того, що мені телефонує подруга, яка працює у міжнародному фонді США, розповідає про їхній новий проєкт, висилає інформацію про очікування від здобувачки, якій пропонується обійняти посаду. Це був рідкісний випадок, коли досвід роботи та всі hard та soft skills списані наче особисто з мене. Я подаю резюме, прохожу співбесіду на відмінно, чекаю на офіційне запрошення до роботи. Мушу зазначити, був один пікантний ньюанс — дев’ятий місяць вагітності. Забігаючи наперед і передбачаючи деякі запитання відповідаю, що людина я дуже активна, діяльна, з роботи не звільнялася ні під час вагітності, ні в перший рік народження дитини. Я пояснила потенційним роботодавцям, що цілком усвідомлюю рівень відповідальності, наймаю няню, маю чоловіка, який працює з дому і зможе підстрахувати. Якби це була якась інша вакансія, я б навіть не розглядала, але тут все поєдналося в гармонійний букет творчо, організаційно, сутністно і місійно. А враховуючи специфічність і вузьку направленість моєї роботи, спеціалістів на цю посаду можна перерахувати на пальцях однієї руки. Отже все мало скластися, бо цьому сприяли і зірки, і обставини, і час, і місце. Через тиждень я дізнаюся, що ми з проєктом підходимо одне до одного як детальки пазлу, але моя майбутня дитина може зашкодити виконанню обов’язків. Моєму здивуванню і відчаю не було меж, адже я не отримала навіть шансу довести зворотнє. Фонд оголошує новий конкурс, бо ніхто інший не підійшов, а мене обіцяють запросити лише через рік.
Чи має місце тут дискримінаційний випадок?
Звісно, він є.
Чи є такі дії фонду законними? Так, вони абсолютно законні, адже роботодавець має право брати на роботу здобувачів на свій розсуд і навіть не пояснювати причину відмови.
Тепер проаналізуємо ситуацію з холодним сердцем. Компанія усвідомлює ризики, беручи на роботу жінку з новонародженою дитиною. Що б не обіцяла їм претендентка, вона може постійно брати лікарняні, бути відсутньою із-за хвороб дитини, ставлячи під загрозу успіх всього проєкту. Це є передбачувані ризики, які будь-яка компанія намагатиметься уникнути. Але уявімо, що на моєму місці був би чоловік. Того ж віку, з таким же професійним бекграундом, одружений, в очікуванні дитини. Відповідь очевидна, його б не розглядали як проблемного претендента і ймовірність отримати роботу була б значно вища, ніж у жінки. Адже саме від жінок очікується виконання величезного пласту не оплачуваної роботи по догляду за дитиною та веденню домашнього господарства. Ті самі якості, що оцінюються жінкою як проблемні — материнство та сім’я, будуть оцінені як позитивні для чоловіка — фінансова відповідальність за молоду родину. Ймовірно, що й оплата праці була б вищою, бо в наших очікуваннях чоловік як годувальник повинен забезпечувати всю сім’ю своєю зарплатою. А жінці можна посидіти з дитиною цілий рік, адже має сприйматися як турбота — лишити їй час на реалізацію себе як матері.
Марина Лук’янова
