Освіта без цькування

Цькування у школі – невинна традиція чи виклик педагогіці гуманізму?

«Школярки жорстоко побили дівчину», «шокуюче відео знущання над підлітком», «батьки звинуватили вчительку у цькуванні дитини» - такими та схожого змісту заголовками часто насичені новини як «жовтих видань», так і колонки солідних ЗМІ. Тема, котра раніше соромливо прикривалася нейтральними визначеннями на кшталт «діти посварилися», «вимоги дисципліни», «непорозуміння» щільно увійшла у обіг як в освітньому процесі, так і у медійному просторі в загальноприйнятому світовому визначенні – «булінг».

Булінг у термінах, фактах та цифрах

Цькува́ння/бу́лінг (від англ. bullying— залякування, цькування, задирання -

різновид насильства; навмисне, довготривале (повторюване) фізичне чи психологічне

насильство з боку особи чи групи стосовно індивіду, котре відбувається переважно в організованих колективах або в інтернет-спільнотах з метою приниження, залякування та демонстрації сили.

Вікіпедія

Власне, хоча сам термін є нейтральним щодо вікових критеріїв, більшість експертів відзначають, що булінг у дорослому середовищі найчастіше не має явних ознак агресивного системного переслідування. За виключення мобінгу (від mob – юрба) – цькування співробітника у робочому колективі та дідівщини – переслідування новачків у армійському середовищі.

А от у дитячих спільнотах, особливо в навчальних закладах формальної освіти, це явище є широко розповсюдженим, сталим, закріпленим поколіннями «традицій». Більш того, з розвитком цифрового простору цькування набуло також і віртуального формату (кібербулінг), з поширенням соціальними мережами неприємних для жертви відеозаписів, насичення листування з нею агресивними повідомленнями, використання можливостей анонімного переслідування.

Отже, психологи зазвичай вирізняють фізичний булінг (штурхани, побиття, псування/переховування/викрадення майна) та психологічний (принизливі коментарі, образливі прізвиська, поширення пліток та брехні, соціальна ізоляція). Причини, через котрі дитина стає жертвою цькування, найчастіше спираються на підсвідому ксенофобію, коли подразником конфлікту може стати що завгодно – хороша або погана освітня успішність, особливості зовнішності, майновий статок сім’ї, ідеологічні переконання, національність, стан здоров’я, поведінка тощо, а отже є суб’єктивними, не прогнозованими, та в основі всього по суті лежить не сприйняття інакшості, відмінності, незвичності – «випадання з колективу».

Говорити про абсолютні статистичні данні цього явища в Україні доки що складно, оскільки всі моніторинги часто мали поодинокий несистемний характер. Зазвичай це були або громадські акції, такі як батьківський флешмоб «Запитай дитину про булінг», або розрізнені дані, надані шкільними психологами. Але навіть ці, половинчасті свідчення лякають цифрами та фактами:

  • хоча б раз жертвою цькування себе назвали близько 80 % школярів;
  • системно регулярно потерпають від булінгу 24 % опитуваних дітей;
  • ніколи нікому не розповідали про переслідування близько 40 % жертв;
  • були свідками цькування, але не наважились допомогти жертвам через острах за себе, близько 44 % відсотків школярів;
  • соромливі, замкнені у собі, некомунікативні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше;
  • досить часто в питанні протидії цькуванню вчителі та адміністрація шкіл займають відсторонену позицію і вкрай неохоче реагують на звернення батьків, хоча виховання дітей, захист їхніх прав та профілактика проявів дискримінації, насилля, упередження – одна з задач, яка ставиться перед сучасною педагогікою.

На жаль, будемо відвертими, задача ця в реальних пріоритетах шкільної системи є не на першому і навіть не на другому, третьому, п’ятому місцях. Звичайно, існує певна стала система «протокольних» тем для виховних годин, але традиційно левова частина цього часу витрачається на бесіди про навчання, оцінки, дисципліну. Чи ефективно це? Питання риторичне. Бо шокуюча статистика підліткового суїциду, причинами котрого найчастіше бувають конфлікти у сім’ї, булінг у школі, відчуття безправності та безнадії свідчить однозначно – пошук ефективних виховних прийомів – і на часі і у топові

Громадський активізм та педагогічна експертність в протидії боулінгу

Школа – складне явище, яке не тільки частина суспільства,

але і моделює суспільство у мініатюрі, відтворює його

Сергій Горбачов, перший освітній омбудсмен України

Громадських ініціатив, орієнтованих на протидію цькуванню у школі, в Україні в останні роки виникає все більше та більше. Зокрема слід згадати такі як адвокаційна кампанія «Стоп боулінг!» (stopbullying.com.ua), флешмоб «Запитай дитину про булінг», ютуб-канал «НеЦькуй» (https://www.youtube.com/channel/UCzYDgzK0Pa5uHygbttLKppw) або освітня платформа громадської організації «Studena», націлена на філософію недискримінаційного навчання (studena.org)

Не залишилася проблематика булінгу поза увагою і он-лайн марафону документального активізму «Arts&Rights». Які ж рецепти лікування шкільного середовища від жорстокості та байдужості запропонували запрошені експерти?

Юлія Загородня - консультантка когнітивно-психологічної терапії (КПТ), звертаючись до психологічних аспектів булінгу, наголосила, що не слід недооцінювати вплив цькування як на сьогодення, так і на майбутнє дітей. Зокрема вона відзначила, що жертви переслідувань з часом можуть мати проблеми з академічними результатами навчання, пропусками занять, знаходяться у постійному стресі, а як наслідок - схильні до депресивних станів та захворювань.

І навіть коли пік цькування (11-14 років) буде позаду, діти, котрих булили в школі, набагато складніше реалізують себе і у дорослому житті, мають вищі ризики виникнення розладів харчової поведінки, проблеми з влаштуванням на роботу, у створенні щасливої сім’ї та вихованні власних дітей, бо головна шкода булінгу – підривання віри у дружбу, віру у те, що ми можемо бути прийняті соціумом такими, якими ми є, і у те, що у нас можуть бути гарні стосунки з іншими людьми.

Одним з можливих способів запобігання цькуванню у школі є виведення питання з площини суто етичної у площину правову, і як слідство - прийняття Закону України «Про протидію булінґу (цькуванню)». Але, як засвідчив Сергій Горбачов (освітянин, директор, перший освітній омбудсмен України) згідно з Реєстром судових справ за 1,5 роки дії даного закону, в суди країни загалом надійшло лише трохи більше 600 справ за цією проблематикою, що в масштабах держави, звісно показово мало. Та і в цілому, на його думку, закон потребує доопрацювання, оскільки в ньому слабко розроблені алгоритми взаємодії дорослих у вирішенні проблематики – батьків, вчителів, адміністрації шкіл та управлінь освіти.

Оксана Савитська – державна експертка директорату дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН в свою чергу зазначила, що одним з найскладніших питань є аспект кібербулінгу, у зв’язку з цим вже створено пілотні проекти на основі світового досвіду, мета яких – убезпечити дітей у цифровому просторі, зараз вони проходять стадію апробацію і з часом увіллються у відповідну національну стратегію.

Але найбільші сподівання експерти все-таки покладають на дієву співпрацю батьків, дітей та освітян, і одним з допоміжних чинників у цьому діалозі є саме громадянська просвітницька активність. Наприклад, відвідування вчителями профільних мотивуючих навчань. І таку позитивну тенденцію відзначила Настя Мельниченко (громадська активістка, дитяча письменниця, голова ГО “Студена” та авторка проекту “Школа без цькування). Зокрема за період існування її проекту два он-лайн курси, присвячені профілактиці булінгу та впровадженню недискримінаційного інклюзивного навчання загалом пройшли майже 200 тисяч вчителів. А отже є підстави сподіватись, що ситуація буде змінюватись, і з часом на допомогу освітянам у їхній роботі прийдуть також і профільні мистецькі ініціативи.

Мистецтво як спосіб діалогу с підлітками

Ніхто не знав, що з ними буде: натисне вона кнопку вибухівки чи ні.

Життя вимірювали миттєвості. Кожен по-своєму відчув його ціну і поводився так,

яким був насправді. Кожен почув від неї те, чим увігнався в її травмовану пам’ять. А вона виказувала їм свою правду. Проживала десятки своїх вимушених життів. Коли сподівалася на справедливість. Хотіла бути з ними. Шукала любові. А наштовхувалася на знущання.

Чернієнко Юлія «Помста»

Досить часто вчителі, які працюють у школах більше ніж 10 років відзначають, що їм все важче говорити з учнями на одній мові, все важче бути почутими ними, оскільки сучасні діти живуть у інформаційному просторі, перенасиченому доступним контентом зі сценами насилля, сексуальними викликами, безкарністю кіберхуліганства. Більш того, реальністю є те, що у деяких «пікантних» питаннях підлітки є більш поінформованими, аніж батьки чи вчителі. І таким чином прірва поколінь лише поглиблюється і діти залишаються з дорослими проблемами сам-на-сам, без підтримки старших.

І, відповідно, одним з корисних педагогічних інструментів може стати перегляд документальних фільмів разом з учнями. Чому саме вони? Перш за все, фільми дозволяють створити атмосферу невимушеності (ефект кінотеатру або сімейного перегляду) – і навіть найскладніша та найболісніша тема «зайде» аудиторії більш безпечно та екологічно, другий аргумент – сучасні діти в більшій мірі візуали за способом сприйняття інформації, а отже кінематограф може максимально використовувати весь арсенал впливу візуальних мистецтв, і, що важливо, документальні фільми несуть меседж, що в своїх складних обставинах підлітки не одинокі, та провокують обговорення фільму, а відповідно - діалог як шлях до порозуміння й вирішення проблем.

Слід відзначити, що в Україні гарну традицію перегляду такого якісного документального кіно започаткував та розвиває фестиваль Docudays UA. Фокусна тема цього року була «Teen Spirit» — дорослішання та права дітей, а отже пропонуємо вашій увазі топ-3 фестивальних фільмів, котрі можна залучати до виховного процесу

Стрічка “Булер” американського режисера Лі Гірша. Історія цькування «інших» (хлопчика аутиста та дівчинки з ЛГБТ-спільноти) окрім наскрізного мотиву – практики булінгу у школах – торкається також і таких болісних для українського суспільства проблем, як інклюзія та повага до різноманіття світу. А отже дозволить знизити рівень радикалізації та нетерпимості щодо інакшості не тільки серед підлітків, але не залишить байдужою і вчителів, серед яких ще досі зберігаються принципи пострадянського моралізаторства та соромливого замовчування незручних тем. Показово те, що ця стрічка у США включена до шкільної програми і є обов’язковою для перегляду вчителями та учнями.

До речі, теми підліткового суїциду, булінгу, ранньої вагітності, домашнього насильства дуже переконливо розкриті в книгах сучасних українських письменників Анастасії Нікуліної («Сіль для моря, або Білий кит»), Сергія Гридіна («Не такий», «Не ангел», «Незрозумілі»), Алевтини Шавлач («Пампуха») та Чернієнко Юлії («Помста»). Об’єднавшись з вчителем української літератури або шкільним бібліотекарем, можна дійсно якісно пропрацювати цю проблематику зі школярами.

Фільм режисера з Нідерландів Масьї Омс «Панки» занурює у світ підліткового бунту, коли конфлікт зі світом, сім’єю та минулим виливається у музичну творчість. Власне, тема творчості як терапії є наскрізною у популярному напрямкові психології - арт-терапіі - і може бути корисною для педагогів, котрі прагнуть направити підлітковий потяг до самознищення у конструктивне русло мистецтва.

Стрічка «Підборіддя» (режисерка Лайза Менделуп, США) знайомить з реаліями віртуального світу, в котрому зараз живуть сучасні підлітки – ютуб канали, Інстаграм, Тік-Ток, лайки та фаловери. Світ цей, можливо, несерйозний та невартісний для дорослих, є насправді частиною світоглядного бачення сучасної молоді, він існує за своїми правилами, зі своїми цінностями та принципами. А отже, «Підборіддя» - це своєрідний замковий отвір, у який дорослі можуть трішки підгледіти за своїми дітьми, щоб краще зрозуміти їхні вподобання та лексику.

Таким чином, документальні фільми вчать без повчання, архівують життя у його красі та потворності і є певними навігаторами у колі складних життєвих ситуацій, даючи голос та допомагаючи знайти вірний тон непроявленому і замовчуваному.

З початком навчального року фестиваль Docudays UA (http://travelling.docudays.ua/) мандрує містами України, а отже – не проґавте його приїзд, та долучайтесь до спільного перегляду і обговорення разом з дітьми, батьками та вчителями.

Віра Шелест


  • Donec maximus purus interdum-duplicate-1
    Donec maximus purus interdum neque molestie fermentum. Vivamus non vestibulum tellus. Nullam pretium nunc sit amet ipsum pellentesque ornare. Aenean vel ultrices dolor. Nam vestibulum purus erat, vitae pulvinar metus pulvinar eu. Cras lacinia at erat in fringilla. Sed blandit sodales porttitor. Mauris eget ante a tellus bibendum commodo. Donec […]
  • Donec maximus purus interdum-duplicate-2
    Donec maximus purus interdum neque molestie fermentum. Vivamus non vestibulum tellus. Nullam pretium nunc sit amet ipsum pellentesque ornare. Aenean vel ultrices dolor. Nam vestibulum purus erat, vitae pulvinar metus pulvinar eu. Cras lacinia at erat in fringilla. Sed blandit sodales porttitor. Mauris eget ante a tellus bibendum commodo. Donec […]