"Пологи - це про досвід жінки, а не персоналу"
Чому розмови на кухні перестають бути розмовами на кухні і що дає боротьба з акушерським насиллям
Ми й далі можемо робити вигляд, що у нас все добре, як на рожевій картинці зі стін жіночої консультації. Десятиліттями українки мовчки терпіли насилля у пологових і говорили про це хіба що у себе на кухні, а потім, з появою інтернету, писали на мамських форумах під ніками.
Але змінилися часи і жінки починають перетворювати українські реалії, щоб їх доньки отримали шанс на інший досвід. І це вже не розмова між подругами, а велика ініціатива однодумців по всій країні - такою стала онлайн-презентація “Права людини у пологах та проблема акушерського насилля в Україні у доповідях і фактах”, яку організували експерти документального активізму Arts&Rights і ГО “Природні Права Україна”. У час карантину презентація зібрала по той бік моніторів сотні жінок по всій країні. Це найкраще свідчення тому, що ця розмова вийшла за рамки особистих.
Підгузки за відео з youtube і "якась сектантка"
Життя середньостатичної українки дуже насичене. Вона собі живе, працює, ходить на улюблену роботу, після - на йогу і з подругами на каву. Є радощі і є труднощі - все як, у всіх. І от вона готується стати мамою, 9 місяців ходить і намагається вести здоровий спосіб життя, прицінюється до милих дитячих речей. Все її життя докорінно змінюється під час вагітності: інші звички, спосіб життя і мислення. Доки вона замріяно погладжує животик 9 місяців, усі домашні намагаються виконати її забаганки, в українки все гаразд. Щойно вона потрапляє у пологовий, починається фільм жахів. Тут жінку чекає інша реальність – цинічний персонал, акушерське насилля, а біль і страх лише ускладнюють перейми.
Франківчанка Ольга Бардзій народила у 21 рік. Перші пологи згадує з жахом. Жінку кесарили і все було б чудово, якби не досвід спілкування з молодшим медперсоналом.
"Мені ніхто руку не подав після кесаревого. Я не могла перелізти з кушетки на кушетку. У відповідь - лише єхидні усмішки медсестер, єхидні коментарі, що треба було чоловіка мати поруч. Але ж мені його не дозволили взяти з собою!", - емоційно згадує жінка.
В Олі - вроджена астма, тож домовилася про одномісну палату, щоб не ризикувати з коронавірусом. Але в останній момент їй відмовили і поклали в загальну палату з іншою породіллею. То їхня перша дитина, в Олі не було досвіду догляду за дітьми і вона запитувала про все у медсестер.
"Мене єхидно спитали: "А що ти робила 9 місяців?" То я міняла малому підгузник під відео з youtube. Але медсестри були тут, як тут, щоб дитині запхати суміш, а я хотіла годувати грудьми", - веде далі Оля.
Оперована кілька годин тому Оля чемно лежала. Коли попросила медсестру подати їй йогурта з сумки, медсестра їй відповіла, що вона тут не подавалка. А на 4 день після кесаревого жінку послали зробити флюорографію в одному кабінеті разом з коронавірусними хворими…
"Я не знаю, що мало би статися, щоб я змінила своє враження від пологового", - підсумовує Оля.
Дизайнерка одягу Антоніна Заморока після перших пологів вирішила, що більше не повернеться до пологового. Але вона шу4ала надійного лікаря, проводила співбесіди з потенційними лікарями. І от вона знайшла такого, який підтримував її погляди на те, як вона хоче народити. Він був не проти доул, слухав побажання породіллі, Тоні імпонували його погляди на епізіотомію та інші сумнівно потрібні речі. Але не все так безхмарно - медсестра добилася від неї клізми всупереч її волі.
"Кожен раз як чоловік виходив курити, мені щось постійно намагалися робити. Лікар пробив плідний міхур попри те, що ми домовлялися інакше, зробив епізіотомію, мені вкололи окситоцин, хоча ми так не домовлялися. Мене вкотре обманули. Пізніше медики ділилися враженнями від моїх пологів: "Уявляєш? Сама родила, відмовилася від усіх уколів! Якась сектантка"! Помитися не можливо, бо вода ржава і холодна. Дитині з боєм дали суміш, неонатолог погрожувала реанімацією. Чоловікові запропонували підписати розписку, що він не проти, що наша дитина помре у реанімації", - з болем у голосі згадує двічі мама.
Таких історій - безліч по всій країні. Їх жінки розповідають, як чоловіки про службу в армії - безкінечно, принаймні під час презентації.
Права є, але за них ще треба поборотися
Парадокс: 9 місяців жінку оберігають, а вже під час пологів вона перетворюється у безправну істоту, нездатну розпоряджатися своїм тілом. Її ніхто її навіть не слухає, але на її боці навіть медичні протоколи. Анна Петровська, консультантка з грудного вигодовування, голова ГО “Природні Права Україна”, переконує: все необхідне для права на гідні пологи записано якраз у медичних протоколах.
“Жінка – не об’єкт медичних маніпуляцій, а головний учасник процесу. Підтримувати її у пологах може будь-хто – чоловік, мама, подруга, професійна помічниця – доула. Їх має бути до 2 осіб. Це записано у наказі МОЗ № 234. Єдине, що вони повинні мати з собою – чистий одяг і змінне взуття, більше нічого, що б там не вигадували у пологових. Існує неформальна практика у пологових – принести з собою довідку про те, що супроводжуючі не хворіють на туберкульоз. Усі бояться, адже статистика цього захворювання дуже висока. Але це не обов’язково. Протокол № 624 про нормальні пологи гарантує, що навіть якщо у вагітних з високої групи ризику (з хронічними захворюваннями, які захворіли у процесі вагітності) нормальні пологи, то їх треба відповідно вести, а не розцінювати як ускладнені. Цей протокол також регламентує умови для породіллі і її малюка. Має бути індивідуальна палата, наближена до домашніх умов, психологічна підтримка партнера, а всі медичні маніпуляції мають пояснюватися, і жінка має дати на них інформовану згоду. У протоколі записана підтримка і повага до бажань жінки з боку медперсоналу. У палату мають стукати, заходити після дозволу. Ніяких більше невідомих людей! Якщо хтось хоче запросити інтернів на пологи, то жінка має дати згоду на це. Впродовж усіх пологів жінка має право рухатися, сама може знайти собі комфортне положення для народження дитини. Також породілля може їсти, пити. Не рекомендуються пологи на спині, а метод Кристиллера (витискання дитини вручну) взагалі заборонений", – розповідає Анна Петровська.
У 2019 році ми вже мали документи про права жінки у пологах. Першими про це заговорили латиноамериканці. У них було ще гірше ніж у нас, каже Анастасія Сальникова, дослідниця, співзасновниця ГО “Природні Права Україна”. За її даними, жінки, які пережили акушерське насилля, рідше повертаються до попереднього життя, до роботи. Тому це таки суспільна проблема, а не проблема окремо взятої жінки.
"Пологи - це про досвід жінки, а не персоналу. Ніхто, хто працює з правами жінок, не бореться з лікарями і не шкодити їм. Наша діяльність - це про пошук діалогу. Ми за те, щоб усім було комфортно у цьому процесі. Акушерське насилля - це не проблема окремих людей, це характеристика системи, яка не прописує відповідальність за порушення, яка створює вигорання медиків і переслідування за лідерство у місті чи області, системи, яка несе на собі відбиток об'єктивізуючого ставлення до жінки, що є ключовим", - переконана Анастасія.
Цікавий факт наводить Ольга Горбенко, співзасновниця ГО “Природні Права Україна”, доула, психолог. За її спостереженнями,впровадження партнерських пологів в Україні дало приголомшливі результати: з 2002 до 2008 року зменшилася кількість ускладнених пологів на 40%, а дитяча смертність скоротилася на 67%. Тобто ламати традиційну мораль, коли вагітність і пологи є медичними маніпуляціями, а не природнім процесом, таки варто. Результат реалізації партнерських пологів - прийняття 51 протоколу доказової медицини у пологах. Далі буде!
Зняти кіно і змінити світ
Мова кіно - промовиста. Напевно, це те мистецтво, яке вміє промовляти до дуже різних людей. Саме тому проєкт документального активізму Arts&Rights так багато підтримує кіно і молодих режисерів.
Зняти кіно і змінити світ вирішила молода перспективна режисерка Тетяна Дородніцина. Її інтереси у кіно - дуже непрості. Усе своє свідоме життя Таня хотіла зняти кіно про права жінок і дуже зраділа, що може цю ідею реалізувати у площині права жінок на гідні пологи у рамках у Arts&Rights. Вона отримала повну свободу для творчого самовираження.
Таня замахнулася на стрічку, яка має дати українкам надію, що все зміниться.
“Зовсім не страшний фільм” - це документальна стрічка, заснована на історіях 5 жінок. Це досвід різних українок, які народжували в українських пологових. Вони дуже різні, але їх історія про те, що жінку ніхто не питає, про те, чого вона хоче. Я намагаюсь знімати кіно через історію героя. Так мені легше розказати все те, що розказувати треба довго”, - каже Таня.
Коли її мама розповідала про те, що дуже важко її народжувала, таня думала, що мама просто дуже емоційна. Але з часом зрозуміла, що пологи - це дуже травматичний досвід для українок. пережити таке вона би не хотіла. Зйомки - це форма Таниної боротьби проти такої системи, яка травмує жінок настільки, що вони більше не хочуть стосунків і більше дітей.
“Мене ця тема цікавить все більше, я в неї пірнаю все більше. Це я зрозуміла у процесі роботи над фільмом. Пологи - це не про муки, може бути і по-іншому. Це я точно розумію сьогодні. Ще розумію, що у мене є права. Я хочу розказати історію про жінок, які намагаються змінювати ситуацію у країні, щоб ситуація змінилася для всіх”, - каже режисерка.
В цілому “Зовсім не страшний фільм” має вийти життєствердним. “Можна було взяти якусь трагедію, коли щось у пологах пішло не так. Але мені здалося, що це не зовсім те, це дуже вузько, -каже Таня. - В Америці жінки підняли тему про те, як вони хочуть народжувати, щойно у 60-их роках. І ми бачимо, що все швидко змінилося. У нас теж все зміниться”.
Ірина Березовська
- Документальний фільм “Рівень Любові” (тизер)
Проект "Рівень любові" Тема появи людини на світ досі табуйована. Тому у тіні залишаються голоси жінок, яких сковує сором та страх після акушерського насилля у лікарнях. Читати далі - Зовсім не страшний фільм
“Зовсім не страшний фільм” – повнометражна документальна картина про родину, яка доводить, що життя поруч із смертельною хворобою може бути повноцінним, а людина – більше, ніж її діагноз. Режисерка – Єлизавета Стрій. Продюсерка – Оксана Іванців. Операторка – Олена Кириченко. Звукорежисерка – Наталія Авраменко. Режисер монтажу – Петро Цимбал. Чому […]
