Пологи в лікарні vs. Пологи вдома.

Історія Антоніни Замороки

Складний досвід народження першої дитини змусив мене без вагань народити другу вдома. Більш того, це стало справою мого життя — допомагати жінкам народжувати в гармонії з собою та дитиною. Цьому передував дуже неприємний досвід, про який я розкажу детальніше. Перша вагітність була піздньою, в двадцять дев’ять років. Я була максимально поінформована, морально готова і точно знала яких пологів я очікую. Тому вирішала знайти лікаря, який поділяє моє бачення процесу та емоційно буде приємним. Мені дуже сподобався один лікар, адже він також виступав за максимально природні пологи, був не проти присутності чоловіка і доули. Початок переймів ми сприйняли як свято і радісно вирушили у пологовий. Вже в реєстратурі нас зупинила заспана працівниця і довго ставила купу запитань, заповнюючи картку породіллі. Це можна було зробити пізніше чи без моєї присутності, але я стояла і відповідала на питання, паралельно терплячи перейми. 

Далі — гірше. У пологовому відділенні розлючена санітарка сварилася, що її збудили серед ночі робити мені промивання. Я була проти, бо клізма — це не природній процес, а зовнішнє втручання, що не сприяє правильному процесу пологів. «Ти хочеш, щоб твоє лайно летіло по всіх стінах?», — кричала санітарка на весь поверх, у присутності мого чоловіка. Далі мене повели у страшний, пошарпаний підвал, який насправді виявився родильним залом. Спочатку ми сиділи без світла, я намагалася налаштуватися на пологи, але зайшла акушерка і криком примусила нас увімкнути світло. Я так плекала напівморок, щоб відчути гармонію з тілом та простором, а натомість лежала під неприродньо яскравою лікарняною лампою. У звичайному житті я вмію давати відсіч та боротися за свої права, але в момент пологів я почувалася такою розгубленою, що не мала сил відповідати на хамство і закривати рота акушерці. Тоді я вирішила зосередитися  на переймах, берегти сили і не реагувати на людей, які постійно крутилися навколо. Коли мій чоловік виходив покурити, мене охоплював страх та повна беззахисність. Адже в ті моменти забігали медсестри, робили болючі уколи, ставили крапельниці, які обмежувала мої рухи. 

Через декілька годин лікар відвів мене на огляд і без моєї згоди пробив плідний міхур. В душі виникло жахливе відчуття обману, бо ми домовлялися, що він не робитиме нічого без моєї згоди. Я втратила довіру і вирішила терміново покликати доулу, жінку, яка супроводжує природні пологи. Вона зняла мене з клятого крісла, я відчула великий прогрес, як дитина опускається нижче, а перейми збільшуються. Медсестри сприйняли вороже прихід доули, бо відчули мою недовіру до них і зрозуміли, що не отримають від мене ніякої матеріальної винагороди. Тоді вони вирішили мститися — я повинна була встати і з головкою дитини, яка вже прорізалася, вилізти на високе акушерське крісло. Я дуже боялася випадіння дитини на підлогу, чого, на щастя не сталося. Для санітарок і акушерок здалося дивним відсутність в мене фекалій, вони не знайшли цьому логічного пояснення і просто почали з мене кепкувати. Акушерка пробувала тиснути мені на живіт, що є прямим насильницьким втручанням у природній пологовий процес. 

Найстрашнішим випробуванням стало перебування у післяпологовому відділені. В палаті текла іржава вода рудого кольору, в душі не було навіть теплої води. Шалений біль після розрізу не дозволяв мені підійматися із радянського ліжка з продавленим матрасом. Сітка звисала до підлоги, а сама кушетка була настільки високою, що без допомоги чоловіка я була не здатна пересуватися палатою. Окремим викликом стало підмивання холодною іржавою водою, щоб не занести інфекцію та не допустити розходження швів. Якщо моя дитина подавала навіть слабкий голос, тієі ж миті вбігали сестри та звинувачували мене у сектантстві за недогодовування дитини сумішшю. Врешті решт неонатолог, акушерки та медсестри з великим скандалом і страшенним тиском таки змусили догодувати моє маля. Мене називали божевільною, не давали права як матері приймати рішення і намагалися зламати. В мою дитину вливали суміш, з відчуттям себе переможцями. Ми з чоловіком знаходилися на їхній території і втомлювалися від постійного протистояння. Мене постійно намагалися образити, продавити і змусити діяти по-їхньому. Ти ідеш в пологовий як на війну і, знаючи всі свої права, не можеш боротися на рівних, адже знаходишся на ворожій території. Наступні мої пологи були домашніми, до яких я настільки добре підготувалася, що могла б народити без лікаря, водночас допомагаючи іншій породіллі. Чим більше я слухала історії жінок, тим більше розуміла, в якій небезпеці я знаходилася у пологовому будинку і який глибокий травматичний досвід я отримала на все своє життя.

Марина Лук’янова

1 коментар

Залишити коментар