Створять сім’ї та стануть батьками нинішні школярі. Моє покоління увійде в нішу так званого «третього віку», долучившись до напівжартівливого-напівобразливго статусу «пенсіонерів», «старпьорів» – за сучасною підлітковою риторикою.
А теперішня молодь, знаходячись в найпродуктивнішому віці – коли ще зберігається запал та ініціативність, але вже є досвід та усвідомлення – нестиме відповідальність за осяжне майбутнє нашої країни. Так що саме зараз рухає ними, якими цінностями вони живуть, якою бачать задачу свого покоління? І виходячи з цього – якою ж стане збудована ними Україна 2045? Можливі обриси нашого спільного майбутнього – в відвертих розмовах «за життя» з молодіжним активом м. Старобільськ.
Довідка:
Старобільськ – невелике місто (близько 17 тисяч жителів) на півночі Луганської області, географічно – південь Слобожанщини. Саме зі Старобільщиною пов’язані (народилися або тривалий час проживали) Сергій Жадан, Іван та Надія Світличні, Іван Савич, Всеволод Гаршин. В 2014 році Старобільськ став одним з форпостів базування українських військових, звідси велося оперативне керування луганського сектору зони АТО.
Після звільнення Сєверодонецька, Лисичанська. Рубіжного у Старобільськ перереєструвалася низка культурно-освітніх інституцій – зокрема Луганський обласний краєзнавчий музей, Луганська обласна універсальна наукова бібліотека, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка. Сюди ж переїхало з окупованої території Луганщини багато проукраїнських громадських активістів.
Далі – голоси української молоді Старобільська, пряма мова
Катерина Котеленець, молода викладачка соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка; засновниця ініціативної групи Inventors
· За дослідженням ми виявили у місті близько 15 тисяч молоді віку від 14 до 25 років. Це величезна цифра для такого малого міста. Активних з них – лише 1 %, вони хочуть щось робити і бачити щось нове у місті. Хотілось би, щоб її було видно.
· Я займаюсь задоволенням своєї соціальної потреби. Я хочу жити в хорошому, цікавому місті, де не нудно, в місті, яке розвивається. Іnventors для мене – це та частина суспільства, котра буде нести в широкий загал соціальні цінності.
· Нещодавно наші активісти розказали, що сусідня компанія викинула сміття поза урну, і виникла сварка. Мінімальна побутова ситуація, але вона відштовхнула молодь від таких людей. Бо вони вже інакші. Для них принципово викинути сміття в урну. Принципово тусуватися та веселитися без алкоголю. Принципово навчатися новому.
· Був грантовий конкурс і ми, спільно з Луганською обласною організацією «Громадська ініціатива Луганщини», вирішили втілити в життя проект «Школа молодого лідера». На презентацію прийшло більше 100 людей. В основному – студенти. І понеслося! Нас знають в області, у нас є нагороди. Це успіх, мені здається, але їм цього мало. Бо якщо ти хочеш більшого, треба робити це, поки ти молодий.
Сергій Летучий, івент-менеджер Луганської обласної універсальної наукової бібліотеки, музикант, активіст руху створення безбар’єрного простору в містах.
· Всі бабусі-бібліотекарки залишилися у Луганську. Ми ж у Старобільську почали нове життя. Виявилося, що з нуля створити бібліотеку легше, аніж реанімувати старий формат. Профільних бібліотекарів тут немає. Наш райдер – філолог української мови, я – соціальний педагог за освітою, смм-щик – вчитель фізкультури.
· Це приміщення ми орендуємо, але для того, щоб розігнатися, нам потрібно більше. Моя особиста «образка» – у нас є велика районна бібліотека, де працюють бабусі, але вони нічого толкового не роблять. Можете мене лінчувати за ці слова, але чи були ви на місцевих бібліотечних івентах? Так, вони проводяться, але вони нецікаві. А ми організовуємо «двіжухи», квартирники, вечірки, семінари, анти-лекції, і все це проводимо у маленькій кімнатці.
· Бібліотека не може бути суто місцем книгозберігання. Бібліотека повинна стати простором типу хабу. Ми, наприклад, просуваємо тему бібліотеки як вільного простору. Ми запрошуємо бібліотекарів, ми навчаємо їх. Та виявилося, що вони важко та неохоче перенавчаються. Але поступово щось змінюється.
· Є успішний захід, яким ми пишаємося – «тиха вечірка». Він є інструментом, за допомогою котрого ми доносимо свої ідеї до людей. В березні 2019 року ми проводили тихі вечірки вперше. При цьому зразу ж – по всій Україні. Привезли зі Львова радіо Сковороду, з Харкова – Сергія Жадана і діджея. Тут, у нашій бібліотеці, зробили студію. Вечірка проходила в форматі silent party. Весь контент транслювався по радіо, і в 25 містах країни (зокрема, Львів, Київ, Харків, Миколаїв, Одеса) люди приходили в бібліотеки, підключалися через смартфони і тусувалися в навушниках з 18.30 до 20.00. В кожному місті ми долучали громадських активістів. Кожен оригінально оформлював свою бібліотеку та транслював на екрани те, що відбувалося. Охоплення було до 10 тисяч осіб, 2300 переглядів у Фейсбуці. Тепер ми такі акції будемо проводити регулярно.
· Я особисто працював над концептом і в процесі намагався зрозуміти, навіщо ми це робимо. Не вечірку задля вечірки. Не для того, щоб кричати: бібліотека – це круто! Хотіли зробити у бібліотеці щось по-справжньому цікаве, щоб справою довести це. Люди чули – вечірка у бібліотеці – і, звісно, їх це шокувало, бо вважається, що у бібліотеці має бути тихо. Але насправді, ця вечірка стала миттю єднання бібліотечних просторів, людей, країни. І для мене важливо те, що все це запускалося саме у Старобільську, з прифронтового міста на Луганщині.
· Жадан правильно сказав: «Центр – там, де ти знаходишся»
Дякуємо Олену Рубашівську за проведене нею глибинне інтерв’ю, реалізоване в рамках дослідницької арт-резиденції «Аура міста»
Віра Шелест
