Історія Валентина Вигівського
У вересні 2014 Валентина Вигівського заарештували, коли йому виповнилося тридцять. ФСБ довго «вмовляло» співпрацювати, але так і не зламавши ідейного хлопця, увязнило до дванадцяти років за шпигунство. Як сказала суддя: «7 років за справу, а 5 за те, що не любиш Росію». Валентин входить у першу десятку українських політичних в’язнів і перебуває покарання у колонії Кіровської області. Він має хоббі всього життя — авіацію. Хлопець входив до фанатських авіа спільнот, зустрічав та проводжав національну гордість Мрію, розбирався у технічних деталях літаків. До початку Революції Гідності Валентин не займався політичною діяльністю і лише після Майдану дійшов істини: якщо ми не цікавимося політикою, політика завжди цікавитиметься нами. Назбиравши кошти для українських солдатів як волонтер, він поїхав у Сімферополь і був захоплений російськими спецслужбами. Цілий місяць родина не знала, куди пропав Валентин. Міліція не допомогла — розшукували своїми силами. Наче знайшли якогось Вигівського у Криму, але той виявився однофамільником. Спочатку з батьками зв’язався адвокат, далі підключилися правозахисники. Справа Валентина Вигівського сягнула такого резонансу, що про нього зняли декілька пропагандистських фільмів. Навіть сам Дмітрій Кисельов робив сюжет про хлопця на ім‘я Валентин Вигівський, який намагався, цитую «зруйнувати Військово-Повітряні сили Російської Федерації».
Валентин перебуває у колонії Кіровської області, де його дід сидів колись при Сталіні. Вже сьомий рік поспіль він існує у дуже суворих, жорстоких, не людських умовах. Спочатку його тримали в одиночній камері, ніби з питань безпеки, але вже три роки як Валентина перевели у штрафний ізолятор. Це маленька камера, де спати дозволено на одну годину менше, а вдень приміщення звільняється від усіх лавок та стільців, на яких можна полежати чи сісти. Листи Валентин навчився писати на стіні чи сидячи навколішках. До переводу в колонію йому дозволяли побачення через скло, але після — повністю заборонили телефон та інтернет. Єдине вікно у світ для Валентина — паперові листи, які можуть ідти по п’ять місяців і не доходити взагалі. Протокол листування дуже суровий та жорсткий: щоб лист дійшов до адресата він має бути написаний російською, аби спецслужби могли зрозуміти кожне слово. Навіть під час спілкування з консулом представник колонії присутній на зустрічах, що є порушенням прав ув’язненого.
Коли Валентин писав слово росія з малої літери, листи не покидали стін колонії, але як тільки замінив малу букву на велику, листування дивним чином відновилося.
Валентин живе у страшних фізичних обмеженнях та повному інформаційному вакуумі. До нього не доходить жодна політична чи технічна інформація, він не може переписуватися з товаришами про літаки, не знає нічого про події в Україні та світі. На ім‘я Вигівського надходять безліч послань, кажуть 90% всіх листів колонії приходяться на нього, а лише 10% на інших 1500 ув’язнених. Але тюремна цензура не пропускає до рук Валентина нічого, крім листів від найближчих родичів. Іноді Валентина охоплюють почуття шаленої несправедливості і в своїх листах до родини він напряму звертається до представників російських спецслужб. Ті, зі свого боку, цинічно підкреслюють його слова червоними чорнилами, як вчителі у шкільних зошитах. Валентин ніколи не приховував поглядів та ідей, не боявся називати речі своїми іменами. Його все ще намагаються зламати за сміливість та надлюдську наснагу.
Стан здоров’я, як і подальша доля Валентина лишається не відомою. Він вписаний у обмінні списки, але ніхто не знає, коли саме цей обмін відбудеться. В Україні протягом чотирьох років не вирішується питання законодавчого врегулювання політичних в’язнів та їхніх родин. Доки закон не прийметься, годі й чекати системної підтримки та державних гарантій для бранців Кремля.
Вже шість років Росія вважає Валентина своїм особистим ворогом, але для України він, на жаль, не став героєм, за якого боряться на державному рівні.
Третього серпня на Майдані Незалежності батько політв’язня зустрічає День народження свого сина. Це день, коли ви побачите під стелою плакати літаків, підійдіть ближче і разом з друзями згадайте героя України Валентина Вигівського, не справедливо засудженого, що вже сьомий рік поспіль вимушений жити в неволі на чужині.
Марина Лук’янова
