ПРЯМА МОВА

Моя донька пішла у перший клас у 5 років. В маленькій селищній школі на Ясногірці під Краматорськом Донецької області. Шість їй виповнилося лише в середині листопаду. На той момент (у 2012 році) це здавалося розумним вибором для допитливої дитини, котрій в садочку було нуднувато. Маленький клас, маленька школа… Практично «по домашньому».

Коли Лєра закінчувала другий клас, в Україну і в Краматорськ зокрема прийшла війна. Травень дитина «провчилася» вдома, мігруючи між будинком бабусі та квартирою, орендованою батьками в місті. У червні ми переїхали у Львів.

У третій клас донька прийшла вже в школу на Левандівці… І стикнулася з відвертим булінгом. Тим самим, коли рвуться щоденники та зошити, коли у дитини зникають речі та гроші, а однокласники ховають її спортивну форму десь під сходами. А потім виявилося, що вчителька, котра весь час посміхалася у лице, семирічну дитину-новачка посадила на останню парту. Вірогідно у її «недолугому» мізкові це називалося «допомагаю влитися у колектив».

Я пів року не розуміла, що відбувається, тому що ця ідіотка, котра сидить у «Одноклассниках», переконувала, що все добре: «Ой, це просто у класі так багато хлопчиків»… Через пів року я перевела дитину в інший клас. А ще через пів року стало зрозуміло, що проблема не лише у вчительці. А у школі, котра виживає всіх переселенців зі своїх стін. Левандівка…)))

У жовтні в четвертому класі дитина пішла у іншу школу. В нормальний колектив. В іншому районі. Станом на тоді її батьки встигли двічі переїхати.

Наприкінці п’ятого класу Лєри ми придбали квартиру. Далеко від школи, в котрій вона навчалася. Весь шостий клас «промучилися» довгими поїздками, ранніми підйомами і неможливістю в ранковий пік адекватно потрапити до транспорту. Донька поверталася додому о шостій вечора, а о сьомій «вирубалась» від втоми… В кінці шостого класу ми здалися та відправили документи у школу «в п’яти хвилинах ходи від дому»

Сьомий клас… Левандівка, привіт) Ні, живемо ми абсолютно в іншому районі, але, блін, якимось чином нарвалися на чергового класного керівника з «Одноклассников». Не хотілось би перебільшувати, але коли 12-річному підлітку вчитель вважає припустимим бовкнути: «Твоя мати не прийшла на збори, тому що ти їй не потрібна»… немає слів. Але навіть їй можу сказати «дякую». Інакше після стількох змін школи та колективів я навряд чи наважилась би ще раз забрати документи. А так…

Тепер в житті моєї дитини є Будокан. Перша у її (та і у моєму теж) школа, куди їй хочеться йти завжди. На четвертий день перших осінніх канікул моя восьмикласниця заканючила, що канікули занадто довгі і «швидше б вони вже закінчились». Осінніх канікул був лише тиждень…)))

В середині восьмого класу почався карантин… Зараз моя донька йде у дев’ятий. Вірніше, не йде. На цьому тижні її група вчиться дистанційно. Піде – на наступному.

Я не знаю, з чим у неї буде асоціюватися 1 вересня, коли вона стане дорослою))) В її особистій справі шість записів по переводу по класах та школам. В її історії – довгий шлях розчарувань та зачарувань. І абсолютне вміння говорити «бувай» та «вітаю». А ще тверде розуміння того, що у житті не потрібно терпіти. Що треба йти з місць, де погано. І продовжувати шукати місця, де добре.  Навіть якщо цей пошук триватиме кілька років. Важливе таке знання…

Даша Хорошайло (Краматорськ-Львів, переселенка) https://www.facebook.com/hd.darren/

Примітки:

Левандівка – місцевість в Залізничному районі Львова.

Будокан – державний навчальний заклад, Середня загальноосвітня школа східних мов та бойових мистецтв Будокан. Працює за авторською програмою.

P.S. Розмова за слідами історії, або Майже пост-інтерв’ю

Віра (авторка з Arts&Rights)

Даша (мама учениці)

Віра: Даша, а на підставі яких моментів стало зрозуміло, що таке ставлення саме тому що переселенці? Діти якось це артикулювали?

Даша: Це стало зрозуміло потім. Діти ніяк не артикулювали. І серед них були цілком нормальні діти. Але частина – відверто переслідували її. А Лєрка ще була і молодша на рік… Просто пізніше ми стали спілкуватися з іншими переселенцями, котрі потрапили у цю школу.  І ситуація скрізь виявилася такою ж. Документи забрали, коли доньку знайомої з Донецька в цій же школі в сьомому класі вчителька підняла на уроці та стала звинувачувати, що це через неї війна почалася. Скандал був грандіозний… Але з цькуванням переселенців ми стикнулися тільки у 2014 році і саме в цій школі. Це точно не у всіх школах відбувається.

Віра: А з дирекцією школи не було діалогу про переведення дитини? Не запитували, чому йдете?

Даша: Чесно? Останнього разу у нас взагалі нічого не запитували. З класу пішли одночасно шестеро дітей. Там точно знали чому. Вчителька з історією виявилася. Вона не вперше цькувала дітей… Так нарвалися… Так чи інакше подібне відбувається ледь не в кожній другій школі.

Віра: Зате тепер інакше.

Даша: Директор нашої нинішньої школи – геній. В таких умовах зміг змінити сам погляд на школу в Україні. І продовжує це робити. Власне, ось він на світлині. Директор та заступник Будокана.. На святі з приводу початку навчального року, котре проходило у паркові в стилі аніме-вечірки)))

Немає опису.

Залишити коментар